Збираючи “перлини” Закарпаття
Саме таку назву отримала захоплююча триденна мандрівка, що її нещодавно здійснили студенти факультету економіки та управління. Маршрут виявився напрочуд насиченим – від природних скарбів Карпат до архітектурних пам’яток Закарпаття.
Першою зупинкою став Національний природний парк “Синевир”, що справедливо вважається візитною карткою Українських Карпат. І хоча дорогою на озеро нас супроводжували засніжені верхівки гір і рясний дощ, та навіть це не змогло зіпсувати враження від мальовничих краєвидів карпатського “морського ока”. Синевирське озеро утворилося у післяльодовиковий період, близько 10 тисяч років тому. Середня площа водного плеса становить 4–5 га, глибина озера – приблизно 8–10 м. Вода надзвичайно чиста і прозора, проте скупатися в озері не вдасться, адже, окрім заборони, цього не дозволить ще й температура води, що максимально нагрівається лише до 11–13°С. Та куди цікавіше було повірити легенді, згідно з якою озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.
Уже за гірськими перевалами Закарпаття нас зустрічало теплом, сонячними виноградниками і виробами місцевих умільців. Центр лозоплетіння – село Іза – місце нашої наступної зупинки. Саме там, окрім різноманітних виробів з дерева і лози, нас ще чекала екскурсія на єдиній в Україні оленячій фермі. У господарстві понад сто тварин. Раніше їх вирощували з метою отримання пантокрину – лікарської речовини, яка міститься в оленячих рогах, проте сьогодні це лише туристичний об’єкт. На фермі деякі безстрашні студенти навіть могли приміряти на себе оленячі роги. Ось так непомітно і закінчився перший день нашої подорожі. Відновлювали сили міцним сном біля підніжжя замкової гори у місті Хуст.
Наступний день виявився не менш насиченим подіями і цікавими зустрічами. Прогулюючись центром міста Мукачеве, ми: послухали органну музику у костелі св. Мартина з Туру, взяли участь у зйомках телепрограми і загадали бажання біля пам’ятника сажотрусу. По дорозі до замку Паланок довелось пережити немало захоплюючих хвилин під час крутого підйому. Та всі зусилля були виправдані неймовірною красою, що відкрилася перед нами. Триярусний замок над Латорицею з багатим історичним минулим, оспіваний у народних піснях і овіяний міфами та легендами. Сьогодні у давніх мурах замку розташовано мукачівський історичний музей, меморіальна кімната угорського поета Шандора Петефі, картинна галерея, колекція старовинних ікон. Є й інші неодмінні атрибути середньовічних замків підземні ходи, підземелля і кімната тортур. Цікавою є одна легенда, пов’язана з пам’ятником князю Федору Корятовичу, що розташований у дворі верхнього замку. За його, до блиску начищений золотий палець вважає за необхідність потриматися кожен турист, поклавши до підніжжя постаменту монетку. Кажуть, що тоді здійсниться будь-яке бажання, тому наші студенти одразу ж поспішили закріпити попередній результат.
Чергова зупинка у невеликому містечку Чинадієво, яке до 1944 р. мало назву Сент-Міклош (на честь св. Миколая). У ньому збереглося два незвичайних замки. Один із них, Чинадієвський палац, перебуває в концесії у закарпатського художника Йосипа Бартоша. Він уже багато років власними силами здійснює реставрацію замку, адже його вікові стіни багато чого витримали за час свого існування: антигабсбурзьку війну на початку XVIII ст., в’язницю в роки Другої світової війни, сільську раду у радянський період, складське приміщення, військову частину “автобазу” у 1980-х роках. Справжньою окрасою історії замку стала легенда про палке кохання графині Ілони Заріні та угорського повстанця Імре Текелі. Місцеві мешканці кажуть, що привид графині блукає замком і допомагає самотнім знайти пару, а закоханим – одружитися. Усе це та ще багато чого цікавого нам розповів місцевий екскурсовод Олена Кудря, якій вдалося зробити майже неможливе – змусити студентів слухати, затамувавши подих.
Замок Шенборнів вразив своєю красою й оригінальністю. Зведений графом Бухеймом Шенборном у 1890–1895 рр., він має так звану астрономічну структуру. Так, кількість вікон у замку відповідає кількості днів у році – 365; 52 кімнати ніби символізують кількість тижнів у році; 12 виходів – 12 місяців. Прикрашає палац великий сад – дендрарій з озером у формі серця посередині. У ньому також є Джерело молодості і краси з цілющою водою, до якого одразу ж вишикувалася довжелезна черга бажаючих омолодитися. Мабуть, саме через це у замку і розмістили один із лікувальних корпусів санаторію “Карпати” (краса теж зцілює).
Третій день, незважаючи на втому, продовжив радувати приємними несподіванками. Так, з мурів Невицького замку, історія якого починається ще з XII ст., ми підглянули за життям сусідньої Словаччини. Цікаво було дізнатися і про призначення замку, який за легендою мав захищати, перш за все, дівчат, наречених, від чого і пішла його назва – Замок Наречених, Невистський замок (“наречена”, місцевою говіркою – “невістка”). У XV ст., після зруйнування військами Д’єрдя Ракоці ІІ, замок стояв пусткою і вважався нечистим місцем. Варто зазначити, що навіть через дев’ять століть його історія мало змінилася.
Продовжили свій день екскурсією у столиці Закарпаття – Ужгороді. Місто вразило своїм колоритом, розмаїттям мов, культур і національностей. Ми прогулялися центральною пішохідною вулицею міста – Корзо, відвідали Ужгородський кафедральний собор, побували у Закарпатському музеї народної архітектури і побуту. У музеї під відкритим небом зібрано понад 14 тисяч експонатів, що характеризують життя і побут бойків, гуцулів, румунське і угорське населення краю. Усі п’ять з половиною гектарів обійти не вдалося, тому решту експонатів, як і сам Ужгородський замок, залишили для наступної екскурсії.
Ось так непомітно і промайнули три дні. У них, мов перли в намисті, нанизалися нові враження, знайомства, знання, радість, втома, здивування, розчарування – ті непідробні емоції, які є у студентів. До нових зустрічей, Закарпаття!
