#ЗУНУ55
До ювілею Західноукраїнського національного університету директор музею Віталій Григорович Михайлиця зібрав спогади викладачів та випускників закладу вищої освіти, які згодом будуть відображені у книзі історії ЗУНУ.
Продовжуємо публікацію циклу споминів відомих людей нашого університету. До вашої уваги розповідь Олексія Івановича Шинкарука, кандидата економічних наук, член-кореспондента Лісівничої академії наук України, викладача університету з 1972 р. по 2009 р.
Хвилини сили духу
Не живи похмуро. Не жалій, що було.
Не гадай, що буде. Бережи, що є.
Впевнений, що ця життєва мудрість завжди підносить кожну людину до вершин людського визнання, до того великого філософського «каменя», що називається вічною мудрістю життя. Сповна можу сказати це і щодо моїх колишніх студентів, випускників Тернопільського фінансово-економічного інституту 1975 року випуску, з якими доля подарувала мені приємність працювати наставником групи. Тож хочу поділитися своїми роздумами щодо того, якою важливою складовою освітнього процесу є виховний момент (як ми їх тоді називали «хвилини сили духу»), без якого досягти бажаного результату чи омріяної мети дуже складно. Ці «хвилини сили духу» розпочиналися і тривали по-різному: інколи наприкінці пари і упродовж перерви, інколи після занять – і до вечора. Та одне було незмінним – проблеми, яких ми торкалися і про які дискутували, стосувалися моралі, етики, порядності, добра, любові. Це були роздуми про кохання, відданість батьківщині, мистецтво щасливого сімейного життя, роль книги і поезії у житті молодої людини. Причому це були на просто формальні розмови, а жваві діалоги (інколи й студентські монологи – якщо тема дуже захоплювала) щодо проблем, які хвилювали тодішніх студенті, і про які вони не завжди мали нагоду (або ж бажання) розмовляти у родинному колі. Переконаний, що такі «хвилини сили духу» допомагали молоді утвердитися у правильності свого вибору, у беззастережному бажанні цей вибір збагатити великими здобутками, що покращують існування людського суспільства.
Хочеться у цьому плані також згадати факультет журналістики Університету громадських професій, який я тоді очолював. Його сила полягала у тому, що він давав студенту можливість удосконалювати себе. На його зібраннях побували визначні люди тодішнього Тернополя, зокрема і колишній редактор обласної газети «Вільне життя» Микола Костенко. Слухачі цього факультету ставали не лише справжніми економістами, але й високорозвиненими інтелектуалами, тож після закінчення інституту майже всі посіли чільні місця у своєму професійному середовищі.
Пригадую, як свого часу Сергій Ілліч Юрій сказав мені, що наш факультет журналістики став «відправною точкою» у його професійному рості, як викладача, доцента, завідувача кафедри, декана, ректора. Тому він завжди намагався приділяти належну увагу виховній роботі зі студентами. І це помічали усі, хто знав його ближче.
Окрім колишнього ректора університету Сергія Ілліча Юрія, хочу згадати кращих випускників тодішнього факультету журналістики: доктора економічних наук, професора Західноукраїнського національного університету Василя Дем’янишина, багаторічного очільника Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області Михайла Маца, начальника Борщівського поштового відділення Романа Крочака, фахівця міського відділу соціального забезпечення (м. Тернопіль) Зіну Гуменюк (Драган), керівника низки банківських установ у м. Тернополі та області Ігора Комендата, завідувачку відділу соціального забезпечення у м. Дубно Надію Вітко, а також відмітити кращих студентів моєї групи, а в подальшому взірцевих фахівців-економістів: Надію Ткачук, Наталію Міщук, Ярослава Баб.
