#ЗУНУ55
До ювілею Західноукраїнського національного університету директор музею Віталій Григорович Михайлиця зібрав спогади викладачів та випускників закладу вищої освіти, які згодом будуть відображені у книзі історії ЗУНУ.
Продовжуємо публікацію циклу споминів відомих людей нашого університету. До вашої уваги розповідь Зеновія Івановича Кривого, провідного спеціаліста центру працевлаштування і зв’язків з випускниками Західноукраїнського національного університету, випускника 1987 року.
Пишаюся, шаную, горджуся…
Вибір професії – крок надзвичайно важливий. Це – життя, це – доля.
Радянська епоха
1980 рік: першу інформацію про Тернопільський фінансово економічний інститут я почув під час строкової військової служби (1979-1981 рр.) у м. Котовськ (Подільськ) Одеської області від випускника 1980 року Миколи Павельського. Його призвали у нашу військову частину після здобуття ним вищої освіти. У нього була газета «Комсомольская правда». Там була надрукована інформація щодо вступу в ТФЕІ, в тому числі і на підготовче відділення. Особливо мене зацікавила спеціалізація «Ревізія і контроль». Я родом із Львівщини і за заклади вищої освіти Тернополя практично нічого не знав. Мрія була – тільки Львівський торгово-економічний інститут (саме туди намагався вступити після закінчення середньої школи, але не добрав 0,5 бала за результатами конкурсу). Профорієнтаційна робота Миколи і його переконання щодо вступу, і подальшого здобуття фаху дали свій результат. Звільнившись із строкової військової служби, я твердо вирішив вступити до підготовчого відділення ТФЕІ.
Із невідомим для мене Тернополем вперше наживо я зустрівся влітку 1982 року (вночі прибув потягом зі Львова і на залізничному вокзалі попросив таксиста завезти мене в найближчий готель. Він завіз на Циганку в «Чайку» - над озером). Зранку – до ТФЕІ. Як добратися? Порекомендували пішки по набережній – і до танка масиву Дружба. Так і зробив. Яка тоді була ранкова сонячна погода і моя смілива хода! Вздовж по набережній озера ще тоді була кам’яна огорожа без бруківки. Вийшовши на фінішну пряму, дамбу озера, мені кинувся у вічі девіз у парку «Топільче», великими металічними буквами «Бути Тернополю зразковим містом». І дійсно так сталося. Я і моя сім’я зараз проживаємо у затишному європейському комфортному українському місті Тернополі. Це місто мрій, спокою, шарму, духовної енергії та емоційного піднесення, студентський осередок.
Здавши усі необхідні документи, склавши успішно вступну атестацію, мене з 1 грудня 1982 року зараховано до підготовчого відділення ТФЕІ (ректор – Петро Гуменюк; завідувач відділення - Борис Богатирьов). Наставником групи у нас був Григорій Жук. Викладачі предметники: математика – Антоніна Процик; географія – Ольга Зарваницька, Марія Дусановська; суспільствознавство – Оксана Стаднійчук; українська мова і література – Григорій Жук. Дуже було насичене життя, проживали ми у гуртожитку №3. Після державної атестації, з 1 вересня 1983 року зарахований на перший курс омріяного фаху «Ревізія і контроль» обліково-економічного факультету ТФЕІ. У групі РК-11 – більшість хлопці. До речі, у цій групі розпочинали навчання Андрій Крисоватий - ректор ЗУНУ, Андрій Кізима – декан факультету фінансів та обліку ЗУНУ.
1983-1987 роки - навчання в Тернопільському фінансово-економічному інституті. Нам надавались освітні послуги з питань природничо-наукового, економічного, соціального напрямів, а також політики, релігії, філософії й ідеології. Приємно згадати про плеяду викладачів-корифеїв своєї справи: ректори Петро Гуменюк, Олександр Устенко; декани Володимир Турів, Григорій Лисий, Ярослав Мех, Микола Сапачов; викладачі Ярослав Сухий, Сергій Юрій, Олександр Корж, Людмила Безгубенко, Валерій Єрьоменко, Михайло Дуда, Степан Бабій, Ольга Заклекта, Валентина Мединська, Михайло Феник, Леонід Желюк, Валентин Смиричинський, Руслан Дульський, Марія Дейнека, Надія Підлужна, Богдан Лановик, Аліна Комарова, Збігнєв Насінник, Олена Кустовська, Роман Матейко, Зіновій Матисякевич, Іван Осів, Іван Старовойт, Олександр Баб’як та багато інших. Наставником групи, який тримав дисципліну і порядок, згуртовував колектив і допомагав у навчанні був Зеновій-Михайло Задорожний.
А проректор Ярослав Сухий. У період перебудови і гласності Михайла Горбачова у моді стало студентське самоврядування. За ініціативи Ярослава Сухого мене обрали студентом-секретарем комітету комсомолу ТФЕІ в Україні. Зліт на острові Хортиця в Запоріжжі, а комендантом гуртожитку №2 став студент ОЕФ Любомир Кузик, комендантом гуртожитку №3 – студент ФЕФ Анатолій Зінчук.
А студентські будівельні загони!
Після першого курсу (1984р.) сформувався будівельний загін з різних факультетів ТФЕІ (керівник Богдан Маслияк). Нас четверо, склавши достроково сесію, відправилися квартир’єрами на місце дислокації в Тюменську область. Потягом Львів-Москва до аеропорту «Шереметьєво». А далі літаком ТУ - 134 (вперше мій політ у житті) до Тюмені в аеропорт. І кінцева зупинка м. Ішим. Польові палатки, розкладачки, марлеві сітки від комарів – все необхідне приготували для своєї команди. Два місяці важкої роботи, і відповідно зарплата. Майже 1,5 тисячі рублів для студента! Стипендія – 40-46 рублів.
Другий раз, після другого курсу (1985р.) аналогічно - Тюменська область, м. Заводоуковськ. Заробітна плата майже 1 тис. рублів. До вильоту на Львів в Москві побували в ГУМі, на Красній площі, і в Мавзолеї.
Всі ми були учасниками соцзмагання. Книжка нашого ректора Петра Гуменюка «Змагання сили множить» надихала на подвиги. Ціла система нарахування балів впливала на розмір стипендії, розподіл на робочі місця після завершення навчання, а також отримання перехідних вимпелів і відзначення на дошці пошани.
А хіба можна забути ранішні фізкультурні зарядки студентів під керівництвом ентузіаста – викладача Івана Поповича, лижні гонки, легкоатлетичні кроси, футбольні баталії між факультетами під керівництвом Михайла Феника. Додавали азарту дискотеки в гуртожитках №1, №2, №3, №4. Осінньо-польові роботи: допомога господарствам у зборі урожаю картоплі, кукурудзи, буряків, моркви, цибулі, помідорів, яблук і навіть тютюну. Підкріплювались ми в санаторії – профілакторії в гуртожитку №4 (завідувач Василь Клімчик) та допомагали у будівництві центрального корпусу нашої альма матер.
А практика - виробнича і переддипломна скільки дала нам для майбутньої професії (ВО «Ватра», обласне КРУ (керівник Зеновій Товстига), конспектування творів класиків марксизму-ленінізму, «морального кодексу будівника комунізму», дипломні роботи вручну. Окрема сторінка у період мого навчання – День народження нашої студентської сім’ї. 6 червня 1986р. після 3 курсу справляли студентське комсомольське безалкогольне весілля зі студенткою групи ОП-31 Галиною Коваль в інститутській їдальні «Мелодія».
Пережили ми і дефіцит у всьому: черги за маслом, походи «на поляків» за джинсами, «жуйками», кросівками (біля готелю «Галичина»).
З навчанням поєднували походи в краєзнавчий музей, драмтеатр, кінотеатри, «Стару піцерію», на концерти і виступи в БК «Березіль», проводили огляди, конкурси художньої самодіяльності. Відпочивали в оздоровчому таборі «Більче-Золоте».
1987 рік: народження сина Тараса, захист дипломних робіт в ДЕК, отримання диплому.
За направленням Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР залишився в рідній альма матері на кафедрі господарського механізму (завідувач кафедри професор Євген Савельєв) на посаді стажиста - дослідника (2 роки). 2 роки – викладач кафедри.
Кандидатські іспити складав у Києві. Був свідком Революції на граніті.
Епоха незалежності України
1991-1994 роки навчався в аспірантурі КНЕУ ім. В. Гетьмана. Буремні 90-ті роки. А далі – все на моїх очах: віхи зростання (ТАНГ, ТДЕУ, ТНЕУ і зараз ЗУНУ- класичний – за невеликий проміжок часу), матеріальна база, бібліотека, читальний зал, спортивні майданчики, корпус №11, філії, тощо.
Мої завідувачі кафедр: Євген Савельєв, Василь Дем’янишин, Іван Фаріон, Михайло Лучко, Петро Хомин, Надія Хорунжак, Оксана Адамик.
З 2 січня 1997 року наказом ректора мене призначено заступником декана з денної форми навчання мого рідного обліково-економічного факультету. По деканату мої колеги: Микола Сапачов, Ярослав Мех, Ярослав Крупка, а також заступники деканів: Петро Попович, Віталій Мельник, Володимир Король, Святослав Питель.
Наукові конференції: Анатолій Тибінь (Прибалтика, Таллінн. Там вперше побачив Балтійське море). Хомин П.Я. (практично брали участь по всій Україні).
Про Центр працевлаштування та зв’язків з випускниками. За ініціативи Василя Мартинюка, і за підтримки ректора Олександра Устенка створений 1995 року названий підрозділ. Мета – організація допомоги випускникам у пошуках праці .Я очолював ЦПЗВ у 2013-2019 рр. Робота у цьому підрозділі досить цікава і насичена різноманітними заходами: ярмарки вакансій, тижні професій та освітніх послуг, дні профорієнтації, вечори професій, ювілейні зустрічі з випускниками, дні кар’єри, де є можливість ознайомитися з пропозиціями різних компаній, віддати своє резюме, пройти співбесіди, дізнатися про основні вимоги роботодавців до претендентів на посаду, про спеціалізовані програми набору молодих фахівців, стажування, порівняти свої зарплатні очікування з реальними пропозиціями і багато інших.
Ювілейні зустрічі! Шкода, що мій староста групи Володимир Пасічник і багато викладачів відійшли у вічність.
ЗУНУ – сучасний та елітний заклад вищої освіти, де панує академічний дух, наука, думка і воля – альфа і омега особистості. Тут комфортно вчитися і працювати.
Сьогодення. Окрім мене і дружини Галини (працює на ФКІТ) вищу освіту у ЗУНУ здобули ще і син Тарас, і невістка Лідія. До вступу готуємо внучку Софійку й онука Дмитрика.
У нашому виші розпочинається рух сходинками професійного розвитку завдяки насназі, наполегливості та натхнення для досягнення поставлених життєвих цілей. Зараз молодь з новим творчим мисленням, світоглядом, активною громадянською позицією, і тому у майбутньому здатна вдосконалити економічний й інтелектуальний потенціал держави, збереже надбання поколінь та забезпечить гідне становище України.
Перспективна і талановита молодь у нашому університеті здобуває омріяну професію і відкриє нові горизонти успіху.
