Студентам ТНЕУ розповіли про захоплюючі подорожі
В рамках тижня здорового способу життя, що проходить в університеті, 28 березня студенти ТНЕУ зустрілися із головою асоціації туристів Тернополя Володимиром Гонором та студентом УНЕФ Олексієм Каратєєвим, який мандрує автостопом. Захід організували працівники відділу гуманітарної освіти та виховання.
Слухаючи розповіді гостей, ми дізналася багато цікавої і корисної інформації про здоровий спосіб життя, відпочинок і подорожі. Володимир Горон розповів про чудову, мальовничу Тернопільщину — край, який завжди зачарує й обдарує чимось незбагненним, неочікуваним, неймовірно красивим усіх, хто сюди завітає. Також ми дізналась про неймовірні печери, річки з водоспадами, якими можна сплавлятися.
Олексій Каратєєв розповів про свої подорожі автостопом східними країнами, зокрема, Афганістаном і Алтаєм, а також про свій відпочинок на озері Байкал.
Усім нам дуже сподобалася ця зустріч. Після захоплюючих розповідей Володимира Горона та Олексія Каратєєва захотілося подорожувати Тернопільщиною, Україною, а в майбутньому — і за її межами.
Марія Кіянчук, І курс, ФКІТ, учасниця студентського прес-клубу «Акценти» відділу гуманітарної освіти та виховання ТНЕУ
До Вашої уваги представляємо також статті студентів нашого університету про їхні незвичайні подорожі.
Автостоп – це і є свобода!
Нові вихідні – нові мандрівки, враження та відкриття. Саме за таким принципом я живу останні півроку, з того часу, як відкрив для себе автостоп. Кожного дня, сидячи на парах, я прогортаю у голові нові ідеї, маршрути, цікаві місця, які можна відвідати найближчим часом.
Одного разу так і сталось, але я й не думав, що це буде настільки швидко. Осінь, звичайний день, лекція з історії економіки та економічної думки, на душі сумно, не вистачає пригод та чогось екстремального. Аж раптом згадую, що ще навесні планував поїхати у Брест (Білорусь)! Не довго думаючи, одразу після дзвінка швидко біжу у гуртожиток, хапаю свій рюкзак, закидую у нього спальник, ліхтарик та інші речі, хутчіш надягаю свою автостопну форму, паралельно пережовуючи канапку, і ось я, вже готовий до подорожі, стою у дверях. Отже, одна з переваг автостопу — це те, що не потрібно купувати заздалегідь квитки, можна будь-якої хвилини встати й поїхати куди завгодно.
Ще півгодини і я біля автодорожнього знаку з надписом «Брест 360 км. Прямо». Настрій та віра в успіх на висоті! Підхожу до дороги з піднятою рукою і що бачу — це чудо! Одразу зупиняється фура і, швидко підбігши до неї, запитую водія: «Добрий день! Можна з вами автостопом в сторону Бреста?». Він, звісно ж, не відмовив, бо далекобійники надзвичайно приємні люди. Це був азербайджанець, з яким ми у чудовій компанії провели 5 годин, розмовляючи абсолютно про все, та дізнавшись багато цікавого. Для прикладу, їдучи поїздом чи автобусом, ніколи не познайомитесь з такою кількістю хороших і добрих людей, а про кількість пригод я взагалі мовчу.
Наступного ранку я доїхав до славного міста Брест, який був ціллю поїздки, де відвідав фортецю, погуляв центром, поспілкувався з місцевими і невдовзі вирушив назад. Загалом на дводенну поїздку у Брест я витратив всього 30 гривень на кілька булочок та печиво, з’ївши які мій настрій стрімко піднявся вгору. Тому для студентів та тих, у кого небагато грошей, автостоп — це ідеальна можливість побачити не лише Україну, а й увесь світ, до того ж, платою за проїзд стають не гроші, а ваше спілкування з водіями, бо саме для цього вони і беруть із собою попутників. Так, наприклад, відомий мандрівник Валерій Шанін здійснив навколосвітню подорож за 280 доларів, відвідавши Європу, Азію, Австралію, Нову Зеландію та Південну Америку.
Найголовніше — не забувайте, ми — молоді, веселі, креативні, любимо класно відпочивати та пізнавати світ, тому потрібно цим користуватись, поки є можливість. Та життя для 99% людей проходить за шаблоном: «школа-універ-сім’я-робота-сім’я-робота-ще робота-пенсія», але як провести його —це вибір кожного, адже живемо ми один раз і потрібно прагнути до найвищого.
Каратєєв Олексій, МЕНМФ-41, УНЕФ
Автостопом в Середню Азію та Афганістан
Бажання поїхати автостопом у Середню Азію та Афганістан з’явилось у мене десь за півроку до мандрівки. Чому саме ці країни, запитаєте Ви? Все дуже просто, адже у тих місцях туристи є рідкістю, природа неймовірна, а місцеве населення не зіпсоване грошима і зберегло дух східної гостинності до іноземців.
За цей час я проклав маршрут, підготувався, зробив афганську візу, зібрав 800 гривень на дорогу і вирушив у майже двомісячну подорож, яка тривала з 16 червня до 6 серпня. Досвід подібних мандрівок у мене був, так як минулого року я дістався до озера Байкал, яке є найглибшим у світі і знаходиться в Сибіру.
Подорож проходила дуже цікаво і без особливих проблем, оскільки я був налаштований на позитив. Люди, які траплялись на шляху, допомагали мені, хто чим міг. Деякі водії підвозили мене, навіть, якщо їм самим було не зовсім по дорозі.
В Узбекистані я побував в одному з найдревніших міст світу – Самарканді, якому понад 2750 років, і яке колись було столицею могутньої імперії Тимура (Тамерлана). Його ще називають «музей під відкритим небом», адже на кожному кроці тут височіють мавзолеї правителів. Однією з прикрас цього міста є мавзолей, побудований для Бібі Ханум улюбленої 401-ої 14-річної дружини Тимура.
В Афганістані, якщо я зупинявся хоча б на хвилину, то мене одразу обступали кілька десятків людей і з цікавістю розглядали «справжнього білого мандрівника», адже моя поява там була такою ж рідкістю, як у нас слон посеред вулиці.
Коли я йшов містом чи кішлаком, то багато-хто кричав мені: «Хелоу!!!», запрошуючи на чай, на нічліг, пропонуючи свою допомогу. Місцеві мешканці дуже раділи, коли я з ними фотографувався.
Кілька разів доводилось ночувати на поліцейських базах у статусі гостя, адже коли поліція дізнавалась, що я подорожую без охорони, і в мене немає грошей на готель, то з радістю пропонувала допомогу. Адже гість в східних країнах – це найпочесніша людина, і допомогти їй є обов’язком кожного мусульманина.
За сім днів, які я був в Афганістані, мені п’ять разів пропонували наркотики — від гашишу, який там курять, як у нас звичайні цигарки, і до героїну.
Деякі афганці, підходячи до мене, запитували із насупленим обличчям: «Америка?». «Ні, Україна,» — відповідав я, на що вони одразу посміхались і запрошували пити чай. Тому довелось трохи вивчити їхню мову «дарі», бо інших там практично не знають.
Будучи в гостях у афганців, я жодного разу не бачив жінок, бо коли в будинку гість, вони повинні знаходитись у жіночій половині дому і готувати їжу для чоловічої компанії. На вулицях жінки ходять у паранджі, щоб ніхто, окрім власних чоловіків, їх не бачив.
Загалом Афганістан — це доволі мирна країна і зовсім не схожа на ту, яку показують по телевізору. Окрім озброєної поліції і військової техніки, ніщо не нагадує про те, що у цій країні вже понад 40 років йде війна. А люди хоч живуть значно бідніше, ніж ми, але, як мені здалось, є щасливішими за нас.
Продовжуючи подорож Таджикистаном і Киргизстаном, я побував на високогірному солоному озері Іссик-Куль. Потрапив на День народження до киргизів, які вчили мене своїм танцям і вперше в житті побачив такі гори, якими є Тянь-Шань і Памір, які ще називають «дахом світу». Тому я вирішив не втрачати нагоди і піти до однієї з найвищих точок Паміру, а саме — до Піку Леніна, висота якого складає 7134 метри. Дорогою туди я бачив стада диких яків, які, будучи вільними, живуть на високогір’ї; переправився через гірську річку, яка не знесла мене лише завдяки моїй хорошій фізичній підготовці; ночував на льодовику у наметі, що був вкритий суцільною кригою.
Красу цих гір передати словами неможливо. Це треба бачити на власні очі. Залишається лише згадати слова Володимира Висоцького: «Краще гір можуть бути тільки гори».
На своєму досвіді я вже переконався: якщо ти хочеш подорожувати по всьому світу, жити на повну, бачити далекі країни і спілкуватись з різними народами, не знаючи, навіть, їхньої мови, то головне, що потрібно мати — це дуже велике бажання, а решту — здобудеш у дорозі.
Каратєєв Олексій, МЕНМФ-41, УНЕФ
