22 січня - День Соборності України
Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року. Проте сама ідея єдності українського народу сягає своїм корінням у глибоке минуле нашого народу.
Особливої актуальності вона набула на початку ХХ століття, коли український національно-визвольний рух розгорнувся з новою силою. Цьому посприяло падіння Російської імперії та Австро-Угорщини внаслідок Першої світової війни, у складі яких перебували українські землі впродовж ХІХ століття.
22 січня 1918 року ІV Універсал Української Центральної Ради проголосив самостійність Української Народної Республіки.
У цьому універсалі не було вказано, які землі входять до УНР. Однак у попередньому – III Універсалі УЦР, ухваленому 20 листопада 1917 року, було зазначено: «До території Української Народної Республіки належать землі, заселені у більшості Українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму)…».
Вже згодом, у 1919 році, українська делегація на Паризькій мирній конференції представила мапу територій, на які претендувала Україна, на цій карті Крим і Кубань були позначені як українська територія.
Факт проголошення й існування УНР справив великий вплив на галицьких українців. А після ухвалення УЦР ІV Універсалу в різних місцях Східної Галичини відбулися масові маніфестації на підтримку самостійної УНР, яка для місцевих жителів була омріяною метою. А галицькі політики відкрито заявляли про потребу об’єднання українців.
Проте для цього потрібно було позбавитися австрійської влади над західноукраїнськими землями. Сприятливі умови склалися після капітуляції Австро-Угорщини у Першій світовій війні і наступного розпаду імперії на низку самостійних держав. 18 жовтня 1918 року у Львові визначні діячі Східної Галичини і Буковини проголосили себе Установчими зборами і обрали Національну раду – вищий законодавчий орган влади майбутньої Української держави.
У ніч на 1 листопада 1918 року відбувся «Листопадовий зрив»: стрілецькі частини на чолі з Дмитром Вітовським взяли під контроль найважливіші установи Львова та більшості повітових міст краю.
13 листопада 1918 року була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), територія якої обіймала українські етнічні землі – Східну Галичину, Буковину та Закарпаття.
Відновлена Польська держава висунула українцям свої претензії на Східну Галичину. Розпочалася польсько-українська війна 1918–1919 років.
Майже одразу розпочалася підготовка до возз’єднанням ЗУНР з УНР, апогеєм якої стали події 22 січня 1919 року, коли Софійській площі в урочистій обстановці член Директорії Федір Швець урочисто проголосив текст Універсалу Директорії: «...Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Україну на благо і щастя всього її трудового люду».
Святкова подія відбувалася у важкий для українців час, оскільки з сходу і півночі наступали більшовицькі війська, а у липні 1919 року поляки окупували Галичину. Настав час звитяжних перемог і гірких невдач, час нелегких випробувань для українського народу.
Українці втратили свою державу, в першу чергу, через вкрай несприятливу зовнішньополітичну ситуацію, проте, Акт Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року заклав підвалини для її подальшого відновлення та розбудови, яке отримало втілення в 1991 році.
Сьогодні Українська держава перебуває в ситуації, схожій з тодішньою. Проте теперішня зовнішня агресія Росії стала не стільки черговим випробуванням нашій єдності, як підтвердження того, що ми справді єдиний народ, єдина нація, яка впевнено йде до перемоги.
Автор статті - директор музею ЗУНУ Віталій Михайлиця.