Я стільки разів помирала, що не боюся жити…
Рік, що минув, змінив кожного із нас, змінив Україну, змусив змінюватися світ. Але він і зміцнив наш дух, об‘єднав в одному прагненні - перемогти ворога, який прийшов на нашу землю, щоб вбивати, стерти з лиця землі українців.
Які вони, наші захисники-титани? «У першу чергу я воїн, у другу – українка, у третю – людина, а тоді вже жінка», - сказала Катерина Поліщук, 21-річна захисниця – бойовий парамедик із «Азовсталі» , яка зустрілася зі студентами та викладачами класичного університету Тернополя. Сидячи у просторій залі університету, вона нічим не вирізнялася від чисельної когорти юнаків і дівчат, які прийшли поспілкуватися з легендарною «Пташкою». Але це було лише на перший погляд. Слухаючи Катерину, кожен відчував неймовірну силу духу цієї дівчини, її щирість та любов до життя.
Звертаючись до присутніх, вона зазначила: «Перше, що я хочу до вас донести , – не втрачайте свій час, бо він дуже дорого коштує… Я зрозуміла це дуже чітко». Знаходячись у вирі війни, змінюється все, а найбільше - цінності. Особливої ваги набувають ті речі, які у мирний час здавалися звичними: слова підтримки, стомлені погляди, душевні розмови, читання книг, шматочок цукру чи цигарка… Так просто, але про головне розповідала Катерина. Усі мовчки слухали, причаївши подих й думали, яка вона мужня й тендітна водночас.
Тем і запитань для насиченої розмови було чимало: жорсткі реалії війни, мотивація та характер, особисті захоплення, страх і смерть. «Після Маріуполя завжди кажу, що я стільки разів помирала, що не боюся жити», - ділиться «Пташка». Бути такою як є, не лукавити, визнавати свої помилки, відстоювати свої переконання, мати свою позицію, допомагати іншим - це її життєві постулати.
Сильна й нескорена Катерина, розповідаючи про важливі моменти, додала: «Якщо я врятувала хоча б одне життя, чи навчила чогось мудрого, то я тоді недаремно живу!»
Під час зустрічі студенти цікавилися, чим можуть бути корисними . «Ми можемо з вами допомогти тим, хто повертається, їхнім сім’ям, адже у них багато проблем. Ми там стоїмо, щоб у вас був вибір, можливість жити й розвиватися, тому нам потрібне розуміння й підтримка», - каже Катерина.
Вона пригадала з сумом, що пережила, які випробування пройшла : «Перший раз після полону я заплакала в Україні, коли побачила наш прапор у Києві. У мене відбулося усвідомлення, що я вдома».
Катерина розповіла, як допомагала триматися іншим бійцям: «Я була там потрібна, як ніколи, як нікому. Це тримало, це мотивувало. Бути потрібною – круто. Для мене це важливо, це недаремно, це для результату».
Також «Пташка» поділилася сокровенним - своєю мрією. «У перший день після нашої Перемоги я візьму гранатовий сік і поїду у Маріуполь, сяду на бетонний блок, буду довго мовчати, потім подивлюся у небо і промовлю: “Хлопці, ми зробили це! “»
Катерина зворушила усіх своєю розповіддю, думками, які надихнули молодь бути гідними патріотами своєї держави.
Перебуваючи у Західноукраїнському національному університеті Катерина Поліщук також поспілкувалася з ректором Андрієм Крисоватим.
Така, як є – щира, чесна, емоційна, часом гостра та різка, але виважена, усміхнена і незламна.
Не кожен зрілий воїн може гідно пройти такий шлях, який пройшла ця українка, безмежно віддана своїй країні. Вона зуміла вразити і закарбуватися у пам’яті кожного.
Впевнені, що Україна вистоїть і переможе! Країна, яку захищають сильні і дужі Пташки – гідна Перемоги!
Організатор зустрічі - колектив відділу творчої самореалізації та виховання ЗУНУ.
Модераторами були Оксана Кічак та Юрій Дзюла.
