ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 Хвиля національного відродження, яка охопила українське суспільство у другій половині 80-х років минулого століття і привела до проголошення незалежності нашої країни, знайшла активний відгук і серед колективу нашого ЗУНУ (тоді – Тернопільський інститут народного господарства). Це проявилося у створенні осередків Народного руху України, Товариства української мови імені Т. Шевченка, переведенні діловодства і викладання на українську мову, проведення різноманітних акцій патріотичного спрямування. Постало питання про викладання історії України як повноцінного предмету без ідеологічних штампів та перекручень. Зокрема, студенти та викладачі зібрали понад 1 тис. підписів з такою вимогою, адресованою адміністрації інституту.

У лютому 1990 року при науково-методичній раді інституту сформовано комісію на чолі з М. О. Ковтонюком, яка й підготувала пропозиції вченій раді ТІНГ щодо впровадження у навчальний процес курсів «Історія України» й «Історія культури України» та створення відповідної кафедри.

Першим завідувачем кафедри став професор, кандидат історичних наук Богдан Дмитрович Лановик, який працював в університеті з 1966 р. Він зумів організувати колектив, жваву і цікаву науково-дослідницьку працю, презентувати одні з перших в Україні підручники з історії України та економічної історії, у вересні 1991 р. провести першу республіканську науково-методичну конференцію за участю провідних учених України щодо викладання українознавчих дисциплін у технічних та економічних вищих навчальних закладах. До колективу кафедри належали історики: Р. М. Матейко, З. М. Матисякевич, Я. С. Глогусь, Д. О. Вітко, Л. А. Тирса; О. В. Стаднійчук, М. В. Лазарович, В. Ф. Чайківський, О. Є. Гомотюк, І. Б. Дацків, Л. А. Радіонова; а також філологи – Т. Т. Вількова, Г. М. Жук, В. Б. Обухівська. 

Упродовж років до участі у навчально-виховному процесі, науково-дослідній роботі кафедри долучалися нові викладачі: професори – С. І. Васюта, О. С. Каденюк, М. М. Стрішенець, доценти – Н. М. Юрчак, Л. І. Чернецька, а також викладачі Д. Шеремета, В. В. Колінець. За сумісництвом на кафедрі працювали: доцент Л. А. Тирса, професор О. Г. Бенч.

У 2005 р. на базі кафедри було створено нові організаційно-структурні підрозділи: кафедра українознавства під керівництвом канд. іст. наук., доц. М. В. Лазаровича (очолював кафедру до 2008 року) і кафедра документознавства та інформаційної діяльності на з чолі канд. іст. наук., доц. І. Б. Дацківим.

У 2008 році внаслідок реорганізації створено кафедру документознавства, інформаційної діяльності та українознавства. Її очолила доктор історичних наук, професор Оксана Євгенівна Гомотюк (з 2020 року – декан соціально-гуманітарного факультету у структурі якого і дія кафедра зараз).

У 2019 році кафедру перейменовано на кафедру інформаційної та соціокультурної діяльності. Упродовж 2020-2021 рр. її очолювала доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, професор Леся Іванівна Білоус. А з 2021 року і дотепер - кандидат історичних наук, доцент Ірина Романівна Недошитко. Власне, саме ця кафедра продовжує українознавчі традиції, закладені її попередниками.

Про високий сучасний рівень свідчить, зокрема, професорсько-викладацький колектив кафедри з даного напряму: д-р іст. наук, професор О. Є. Гомотюк, д-р політ. наук, професор М. В. Лазарович (ветеран російсько-української війни), д-р іст. наук, професор Л.І. Білоус. Доценти, канд. іст. наук: Н. І. Білик, Ю. Ю. Боднарчук, О. П. Лотоцька, О. В. Стефанишин, І. С. Марків. Старший викладач Т. Т. Вількова, яка працює в університеті з 1975 року, є справжньою берегинею традицій кафедри, яка об’єднує її минуле і сьогодення.

Кафедра активно поєднує здобутки науково-дослідної роботи та навчально-методичного забезпечення загальнонаукових та фахових дисциплін, зокрема і на українознавчу тематику. За кількістю друкованої продукції кафедра регулярно посідає призові місця. Колектив кафедри неодноразово відзначався грамотами, подяками. У доробку кафедри – тісна співпраця з установами України та діаспори, організація наукових конференцій, круглих столів, наукових диспутів. Українознавчий вимір перенесено на виконання індивідуальних науково-дослідних завдань. Стимулювання студента до науково-пошукової діяльності, формування відчуття причетності до національно-культурної спадщини своєї країни та регіону отримало практичне значення, оскільки шляхом виконання окремих робіт вдалося виявити музеї, зорганізовані на добровільних засадах.

Діяльність кафедри, серед іншого активно сприяє патріотичному вихованню підростаючого покоління на прикладах героїв минулого і сьогодення. Власне для цього у далекому 1990 році започатковано кафедру українознавства.