ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 Лицарі землі української… Більшість із них лише починали жити… Здається, що криваві події Майдану були тільки вчора. Ще не висохли сльози на очах матерів, ще пухка земля на могилах братів наших. У серцях українців раз і назавжди закарбувалися імена Воїнів Світла, які душу й тіло положили за нашу свободу.
 
Серед Героїв Небесної сотні – випускник та аспірант Тернопільського національного економічного університету, Герой України (посмертно) Тарас Слободян.
 
Восьмеро студентів та випускників нашого університету загинули на Сході України, мужньо оберігаючи рідну державу й нашу з Вами свободу – Віктор Семчук, Андрій Юркевич, Володимир Гарматій, Роман Ільяшенко, Тарас Михальський, Сергій Долгіх, Володимир Трух, Вадим Вернигора...
 
У Тернопільському національному економічному університеті продовжується низка заходів, присвячених пам’яті Героїв Небесної сотні та Героїв АТО. 24 лютого 2016 року у виставковій залі університету було відкрито унікальну фотовиставку «Лицарі землі української».
 
Благословив захід заступник голови комісії у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ отець Ярослав Шевчук.
 
Урочисто відкрив виставку проректор з навчально-наукової роботи, професор Василь Ярославович Брич.
 
На відкритті виставки була присутня Марія Борисівна Слободян – мати випускника та працівника нашого університету Тараса Слободяна, який загинув під час Революції Гідності. Тарас був доброю, щирою та світлою людиною. Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував  біль своєї держави, вболівав за її долю, мав активну громадянську позицію, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.
 
Указом Президента України Петра Порошенка від 21 листопада 2014 року за самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності Тарасу Слободяну посмертно присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Життя Тараса засвідчує, що український дух незнищенний, що на нашій землі живуть справжні патріоти.
 
Своїми спогадами про Андрія Юркевича, випускника нашого університету, автора книги «Моя революція», поділилася його дружина Христина. У своїй книзі Андрій Юркевич зібрав власні спогади про Майдан та Революцію Гідності. Він закінчив писати цю оповідь за два тижні до того, як піти на Схід добровольцем. Після початку війни на Сході України вступив до батальйону «Айдар» і у його складі брав участь у звільненні Луганщини. Андрій був командиром ІІ взводу ІІ роти «Захід» 24 батальйону територіальної оборони «Айдар» МО України. Мав позивний «Грізлі», вів щоденник учасника війни у соціальній мережі.
 
Андрій загинув 5 вересня 2014 року на ділянці дороги Щастя – Металіст, поблизу села Весела Гора.
 
На виставці «Лицарі землі української» представлено експозицію українського фотокореспондента, військовика, пластуна Віктора Гурняка «Від Майдану до війни», в якій промовисто та багатоголосо звучить тема Майдану та війни, боротьби, героїзму і любові. Експозиція побувала у Львові, Івано-Франківську, Луцьку, Рівному, Хмельницькому, Києві, Варшаві, Люксембурзі, Чикаго.
 
Він пройшов весь Майдан, побувавши у найзапекліших боях. Згодом Віктор забезпечував необхідним спорядженням бійців 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Під час військової служби до останнього подиху залишався вірним своїй скаутській присязі. Загинув 19 жовтня 2014 року від мінометного снаряду, коли під обстрілом вивозив поранених поблизу села Сміле Луганської області.
 
Віктор не доспівав свою життєву пісню, недолюбив, не намилувався синявою українського неба, золотим, стиглим пшеничним колосом, не напився цілющої джерельної води з отчих криниць. Не судилося…
 
Нагороджений посмертно вищою пластовою відзнакою «Залізний пластовий хрест». Президентом України посмертно був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, став лауреатом волонтерської премії правозахисної ініціативи «Євромайдан SOS» у номінації «Людина світла», головною пластовою булавою Віктору Гурняку надано бронзовий пластовий хрест «За геройський чин».
 
На відкритті виставки була присутня родина Віктора: батько – Петро Степанович, мати – Марія Ярославівна, брат Остап.
 
Учасники виставки могли переглянути світлини фотомайстрів: Івана Пшоняка, Миколи Василечка, Михайла Урбанського, Ярослава Стареправа.
 
Особливими спогадами з усіма присутніми поділився український журналіст, військовий історик, архівіст, громадський діяч, член Національної спілки журналістів України, всеукраїнської громадської організації УНСО, спілки офіцерів України, голова Тернопільського громадського інформаційно-координаційного пункту підтримки ВМС Збройних Сил України, прес-секретар і координатор волонтерської групи громадської організації «Схід та Захід єдині» Ігор Крочак, фотороботи якого теж представлені на виставці.
 
Перед присутніми виступив голова ТОГО «Майдан Тернопіль», активний учасник громадських акцій протесту, один з організаторів партизанського вишколу «Захисти свій дім», володар ордена «За мужність» Богдан Брич. Також до молоді звернувся доктор політичних наук, професор кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства ТНЕУ, учасник АТО, Людина року – 2015 Микола Лазарович.
 
Цікавим стало те, що на виставці представлено календар «Люблю. Чекаю.», на якому зображено дружин воїнів, які чекають їх щасливого повернення додому. Ініціатором та натхненником створення такого календаря є волонтер штабу Самооборони Майдану м. Тернополя Лілія Мусіхіна, яка теж була присутня на відкритті виставки. Втілив її ідею фотохудожник студії «АртЛюкс» Юрій Зелененький.
 
Зворушливі вірші-присвяти Назару Войтовичу та Миколі Лазаровичу прочитала тернопільська поетеса, журналіст Лариса Миргородська.
 
Тематичні пісенні композиції учасникам виставки подарували  Надія Дерев’яна та Ірина Новомлинська.
 
Коли слухаєш зворушливі свідчення і спогади очевидців Майдану та АТО, їх родин, коли дивишся на представлені фотороботи, здається, будь-які слова уже зайві. Нехай патріотизм і гідність, шляхетність і любов наповнять кожне серце, кожну душу. Нехай експозиція виставки змусить усіх нас замислитися про найдорожче – мир і життя заради нього.
 
Вірмо, що Україна одягне переможний вінок волі – і запанує у нашому краї мир і злагода.
 
Слава Україні!