ХАЙ СВЯТИТЬСЯ ЛЮБОВ!
У Тернопільському національному економічному університеті щоденно відбуваються численні заходи наукового, навчального, виховного чи пізнавального спрямування. 14 лютого ц.р. газета « Університетська думка» , відділ інформації та зв’ язків з громадськістю, факультет фінансів і бібліотека Університету організували і провели свято, приурочене Дню святого Валентина – покровителя Закоханих: « Хай святиться Любов!» . В ошатному кафе « Ізюминка» (навч.корп.11), за святково прибраними столиками, під звуки романтичної музики, у мерехтінні свіч учасники заходу, – оглянувши виставку поетичних книг авторів (класиків і сучасників, які оспівували Кохання); помилувавшись приватною колекцією фарфорових статуеток головного редактора газети ТНЕУ « Університетська думка» Марії Баліцької « Коли зустрічаються двоє» , – творили колективний гімн її величності Любові…
« Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.»
Такі ніжні слова належать незабутній Лесі Українці, днями якої світ відзначатиме її День народження. А учасники і гості свята, напередодні Стрітення, слухаючи весну, говорили про найвище Почуття…
Якби в « Ізюминці» були присутні класики, то вони би, напевне, сказали: « Що можна говорити про Любов, коли про неї вже усе давно сказано… » .
Але студенти факультету фінансів, організатори заходу і гостіф посміли заперечити древнім, бо достеменно знають, що кожна закохана Душа знову і знову вперто вишукує свої фрази, власні перли для змалювання Словомособистих переживань і відчуттів.
Є серед студентів Університету й такі талановиті особистості, що народилися з пісні і бардами стали… Як, наприклад, Ярослава Кривошей, яка, під акомпанемент гітари, подарувала присутнім кілька власних творів. Всесторонньо обдарована Іванна Чайківська, танцюючи, розповіла про кохання мовою тіла. Авторські вірші про кохання продекламували член Національної спілки письменників України, авторка понад тридцяти друкованих книг Марія Баліцька, викладач кафедри фінансів Галина Козак і методист відділу гуманітарної освіти та творчої самореалізації молоді Юрій Дзюла, який також зачитав поезії вічно юного Степана Алича. Доцент кафедри фінансів, к.е.н. Оксана Тулай надчуттєво продекламувала вірш Олени Сельської « Свічка» , і кожен з присутніх замилувався полум’ ям свічок, які були чудовим доповненням прекрасній поезії. В унісон прозвучала поезія Олега Германа « Любов» , яку подарувала начальник відділу гуманітарної освіти та творчої самореалізації молоді ТНЕУ Світлана Сорочинська.
« … Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.»
- словами незабутнього Василя Симоненка нагадала призначення землян заступник директора наукової бібліотеки ТНЕУ Алла Панчук, а словами Івана Драча із вірша « Етюд кохання» доповнила її колега Валерія Грисько:
« Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.
Суголоссям, майстерно підібраними в єдиний букет Поезіями звучали серця студентів факультету фінансів, які натхненно відтворили оспіване у Слові Кохання Івана Франка і Тараса Шевченка, Лесі Українки і Максима Рильського, Павла Тичини і Миколи Вінграновського, Василя Симоненка і Володимира Вихруща, Олександра Олеся і Олега Ольжича, Василя Стуса і Бориса Демківа, Степана Сапеляка Василя Ярмуша і Богдана Лепкого, Андрія Малишка і Богдана-Ігоря Антонича, Степана Будного і Володимира Сосюри, бо
« … Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...» .
І відкривалися юнацькі душі на Поезії Дмитра Павличка і Бориса Олійника, Івана Драча і Миколи Луківа, Вадима Крищенка і Степана Галябарди, Марії Братасюк і Віктора Романюка, Ірини Дем’ янової та Олега Германа, Михайла Левицького і Бориса Щавурського, Євгена Безкоровайного і Марії Баліцької, Романа Лубківського і неперевершеної Ліни Костенко:
« Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!»
Непомітно промайнув час…
Плакали воском від спогадів свічки…
І усе це вона – Її Величність Любов!
То що таке Любов? Що робить Любов із нами?
Любов робить людину кращою, чутливішою, добрішою, поступливішою…
Любов робить людину просто людянішою – а це так багато. Бо коли серце заповнене любов’ ю, добром, то це красиве і світле серце. Воно надихає людину творити добро. І людина іде білим світом красиво і впевнено, не оглядаючись, не крадучись, а прямо, бо їй додає сили світле-пресвітле почуття Любові.
Любов – то пісня голосна.
Любов – то ніжність і весна.
Любов – то почуття єдине і до Природи, й до Дитини.
Любов дає людині крила, вона примножує їй силу…
Любов возносить, величає, вона все вміє і все прощає…
Любов до праці нас веде…
І якщо смуток де-не-де огорне душу, - врапт Любов подасть Людині радість знов.
Любов – Життя.
Любов – як Казка.
Любіться, людоньки, будь ласка.
