ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 30 вересня 2016 р. у Міністерстві юстиції України (м. Київ, пров. Рильського, 8a – зал засідань Колегії Мін’юсту «Грецька зала») за ініціативи Науково-дослідного центру з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України та спільно з Міністерством юстиції України, Міністерством освіти і науки України, Науково-дослідним інститутом інтелектуальної власності НАПрНУ, ДП «Інформаційні судові системи» Державної судової адміністрації України та за підтримки Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні (SAIUP) та Американських Рад з міжнародної освіти відбувся круглий стіл на тему: «Формування академічної доброчесності та механізмів запобігання та протидії плагіату в наукових творах в Україні».
 
З вітальним словом до учасників круглого столу звернулися: директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін’юсту Владислав Федоренко (модератор круглого столу), Заступник Міністра юстиції України Гія Гесадзе, директор департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН України Андрій Шевцов, директор Американських рад в Україні Ярема Бачинський, постійний представник ВРУ у Конституційному Суді України Анатолій Селіванов, начальник Управління експертного забезпечення правосуддя Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України Наталія Ткаченко, Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрій Мелешевич, віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України Марина Білинська, керівник Центру експертних досліджень Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України Сергій Петренко, президент Громадської організації «Інформаційно-комунікаційний менеджмент інтелектуальної власності» Михайло Куницький.
 
Зокрема, Андрій Шевцов наголосив, що надання більшої свободи академічним спільнотам внз передбачає збільшення їх відповідальності, у тому числі й щодо виявлення випадків плагіату – запозичення ідей, результатів наукових досліджень. У цьому контексті простежуються три аспекти проблеми: організаційно-технічний (створення репозитарію текстів, електронної системи для їх порівнянь), правовий, який вимагає уніфікованого підходу до тлумачення тих чи інших норм, аналіз змістового наповнення тексту (висновок про наявність чи відсутність плагіату обов’язково повинен бути верифікований експертом). «Важливою проблемою науковців сьогодні є відсутність внутрішнього прагнення бути доброчесними». Ярема Бачинський: «Україна – не острів. Якщо вона хоче розвиватись як нормальна країна, то чи їй потрібні злодії? Якщо Україна прагне відходити від постолігархічної системи, то вона мусить запроваджувати академічну доброчесність, як ознаку цивілізованої держави, для якої важливою є її репутація. Плагіат у ВНЗ в Україні, якщо вони хочуть здобути репутаційну захищеність, необхідно викорінювати жорстко. Тут необхідно визначитись: «Санкції чи ігнор?». Анатолій Селіванов наголосив, що у науці ми маємо наразі систему поглядів, запозичених без дозволу. «Відповідальність – це сьогодні найголовніше. Цінність інтелектуальної роботи в тому, що у своїй праці науковець має бути першим». Марина Білинська: «Як засвідчує практика, підвищення вимог – не покращує якості. 20 публікацій за темою дисертації «розчинила» ідею наукового дослідження. Достатньо 4-х, але у відомих цитованих виданнях. Науковці сьогодні «розбещені» системою безконтрольності в науці».
 
Свої доповіді учасникам круглого столу презентували: Володимир Бугров – проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Ігор Скочиляс – проректор з наукової роботи Українського католицького університету, Олена Орлюк – директор інституту інтелектуальної власності НАПрН України, Ірина Єгорченко – старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, Михайло Винницький – директор Докторської школи Національного університету «Києво-Могилянська академія», Анна Штефан – завідувач сектора авторського права Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України, Катерина Сопова – науковий співробітник Центру експертних досліджень Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України, Наталія Кісіль – начальник відділу досліджень об’єктів інтелектуальної власності та інформатизації Департаменту судової експертизи та експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності ДП «Інформаційні судові системи», Владислав Федоренко – директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін’юсту, Інна Совсун – віце-президент з публічного адміністрування Київської школи економіки, Ігор Стародубов – директор Департаменту судової експертизи та експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності ДП «Інформаційні судові системи» та ін.
 
Михайло Винницький констатував, що сьогодні простежується тенденція закладення нових цінностей у старі існуючі інститути. Виникає питання, що робити у випадку прояву академічної недоброчесності у вищій школі? Відповідь проста – знайти правовий механізм переатестації. У внз повинна діяти внутрішня система забезпечення якості вищої освіти, внутрішня культура дотримання норм академічної доброчесності. «Публічний осуд – значно дієвіша й сильніша інституційна форма боротьби з плагіатом, аніж будь-які каральні форми чи суди. Кадрове очищення не може відбутися руками держави, а лише на рівні академічної громади навчального закладу». Ігор Скочиляс наголосив на тому, що сьогодні особливої гостроти набувають проблеми формування академічної етики та культури. На жаль інколи доводиться вдаватися до крайніх форм боротьби з плагіатом, таких як замовлення на проведення судових експертиз задля встановлення фактів використання запозичених текстів, ідей, думок. Одним із напрямів подолання академічної недоброчесності є «відміна ганебної практики присвоєння фаховості журналам». Необхідно у кожному виші затвердити Положення про запобігання плагіату, яке апріорі унеможливлює появу останнього, запроваджувати практику відрахувань студентів, які проявляють академічну недоброчесність, тобто «заохочувати внз вже і зараз будувати моделі академічної культури». Володимир Бугров: «Боротися із проявами академічної недоброчесності можна моральними заходами і частково юридичними запобіжниками. Революційний шлях тут неможливий. Починати формувати доброчесність необхідно з дитинства, школи, сім’ї. У програмах навчальних дисциплін потрібно ліквідувати репродуктивні завдання, які спонукають до проявів академічної недоброчесності». Ірина Єгорченко: «Використання в Україні досвіду антиплагіатної ініціативи Дисергейт показав, що із 57 робіт, які пройшли перевірку, лише у 7 не виявлено плагіату (текстових запозичень без належних посилань). Це – оголошення деградації вищої освіти. Озвучення цього факту є аспектом академічної доброчесності». Олена Орлюк акцентувала увагу на тому, що науковий плагіат в Україні – це ганебне явище, подолання якого уможливить процес розбудови академічної доброчесності. «Право інтелектуальної власності потрібно поважати, як і будь-яке інше. У нас є чим пишатися й не варто достеменно стверджувати, що науки в Україні немає». Анна Штефан наголосила, що з юридичної точки зору плагіат – це оприлюднення чужого твору під іменем не його автора. Однак, необхідно розмежовувати плагіат ідеї і плагіат форми. «Розвиток ідеї може відбуватися різними шляхами, тоді форма вираження твору буде різною. Методи боротьби з плагіатом існують, однак необхідно усвідомлювати, що це довготривалий процес. У цьому контексті вагомого значення набуває широка соціальна ініціатива, оскільки не у всіх сферах (медицина, математика) юрист в змозі самотужки виявити плагіат». Катерина Сопова: «Говорячи про методи виявлення плагіату, необхідно усвідомлювати, що факт його встановлення є виключно прерогативою суду. Важливо вибудувати механізм виявлення плагіату, який би чітко дозволив визначити у який спосіб відбулося використання одного твору у іншому, якщо такий факт мав місце. Для оцінки та висновку про наявність чи відсутність плагіату чітко визначеного граничного значення не існує». Інна Совсун: «Запозичена думка, як і запозичені гроші, тільки демонструє бідність того, хто позичає. Плагіат не може бути виправданим у жодному разі. Треба докласти максимум зусиль, щоб подолати плагіат. Ситуація критична: плагіат сьогодні – візитівка української науки. Він негативно впливає як на внутрішній розвиток системи вищої освіти в Україні, так і на її репутацію за кордоном. Є труднощі з отриманням бази для порівнянь через відсутність бази даних дисертацій і наукових статей. Саме тому виникла ідея створення «Національного репозитарію українських текстів», до якого б увійшли публікації науковців, а згодом й студентів. Безумовно він може спростити пошук схожих текстів, які підлягатимуть подальшій експертній оцінці. Репозитарій – необхідна, але не достатня умова боротьби з плагіатом, як однією з форм прояву академічної недоброчесності. Важливими також є зміна академічної культури, вдосконалення правової бази та наявність політичної волі». Наталія Кісіль: «Термінологічний апарат, який сьогодні використовується під час досудового розслідування та судового розгляду для встановлення фактів відтворення праць інших авторів у наукових творах, трактує плагіат як оприлюднення результатів інших авторів під чужим іменем. У царині наукового плагіату чітко простежуються такі тенденції: заміна назв текстів і прізвищ авторів із абсолютно запозиченим текстом, збільшення кількості справ про порушення авторських прав, створення робіт на основі компеляції, заміна прізвищ російських авторів, сфер дослідження, назв галузей українськими, недобросовісне відтворення праць інших авторів. З огляду на те, що встановлення факту плагіату потребує багато трудовитрат і часу, левова частка якого витрачається на створення таблиць зіставлення текстів, вкрай важливо створити програмні засоби для полегшення проведення експертизи, які повинні пройти відповідну сертифікацію». Ігор Стародубов наголосив на тому, що технічні засоби дійсно допомагають у виявлення плагіату та представив аудиторії результати використання програмного продукту «HPIDOL» для перевірки текстів на плагіат.
 
Загалом учасники круглого столу намагалися окреслити шляхи формування науково-методологічних основ утвердження академічної доброчесності та обґрунтувати ефективні механізми запобігання та протидії плагіату в наукових і навчальних роботах із використанням потенціалу судового та позасудового захисту авторських прав, методів і засобів судової експертизи в Україні, а також програмних продуктів, які дозволяють виявляти плагіат в наукових роботах.
 
За результатами круглого столу передбачено видання науково-методологічних матеріалів.
 
Від Тернопільського національного економічного університету участь у заході взяла доцент кафедри економічної теорії О. П. Шиманська.

 30 вересня 2016 р. у Міністерстві юстиції України (м. Київ, пров. Рильського, 8a – зал засідань Колегії Мін’юсту «Грецька зала») за ініціативи Науково-дослідного центру з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України та спільно з Міністерством юстиції України, Міністерством освіти і науки України, Науково-дослідним інститутом інтелектуальної власності НАПрНУ, ДП «Інформаційні судові системи» Державної судової адміністрації України та за підтримки Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні (SAIUP) та Американських Рад з міжнародної освіти відбувся круглий стіл на тему: «Формування академічної доброчесності та механізмів запобігання та протидії плагіату в наукових творах в Україні».
 
З вітальним словом до учасників круглого столу звернулися: директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін’юсту Владислав Федоренко (модератор круглого столу), Заступник Міністра юстиції України Гія Гесадзе, директор департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН України Андрій Шевцов, директор Американських рад в Україні Ярема Бачинський, постійний представник ВРУ у Конституційному Суді України Анатолій Селіванов, начальник Управління експертного забезпечення правосуддя Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України Наталія Ткаченко, Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрій Мелешевич, віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України Марина Білинська, керівник Центру експертних досліджень Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України Сергій Петренко, президент Громадської організації «Інформаційно-комунікаційний менеджмент інтелектуальної власності» Михайло Куницький.
 
Зокрема, Андрій Шевцов наголосив, що надання більшої свободи академічним спільнотам внз передбачає збільшення їх відповідальності, у тому числі й щодо виявлення випадків плагіату – запозичення ідей, результатів наукових досліджень. У цьому контексті простежуються три аспекти проблеми: організаційно-технічний (створення репозитарію текстів, електронної системи для їх порівнянь), правовий, який вимагає уніфікованого підходу до тлумачення тих чи інших норм, аналіз змістового наповнення тексту (висновок про наявність чи відсутність плагіату обов’язково повинен бути верифікований експертом). «Важливою проблемою науковців сьогодні є відсутність внутрішнього прагнення бути доброчесними». Ярема Бачинський: «Україна – не острів. Якщо вона хоче розвиватись як нормальна країна, то чи їй потрібні злодії? Якщо Україна прагне відходити від постолігархічної системи, то вона мусить запроваджувати академічну доброчесність, як ознаку цивілізованої держави, для якої важливою є її репутація. Плагіат у ВНЗ в Україні, якщо вони хочуть здобути репутаційну захищеність, необхідно викорінювати жорстко. Тут необхідно визначитись: «Санкції чи ігнор?». Анатолій Селіванов наголосив, що у науці ми маємо наразі систему поглядів, запозичених без дозволу. «Відповідальність – це сьогодні найголовніше. Цінність інтелектуальної роботи в тому, що у своїй праці науковець має бути першим». Марина Білинська: «Як засвідчує практика, підвищення вимог – не покращує якості. 20 публікацій за темою дисертації «розчинила» ідею наукового дослідження. Достатньо 4-х, але у відомих цитованих виданнях. Науковці сьогодні «розбещені» системою безконтрольності в науці».
 
Свої доповіді учасникам круглого столу презентували: Володимир Бугров – проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Ігор Скочиляс – проректор з наукової роботи Українського католицького університету, Олена Орлюк – директор інституту інтелектуальної власності НАПрН України, Ірина Єгорченко – старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, Михайло Винницький – директор Докторської школи Національного університету «Києво-Могилянська академія», Анна Штефан – завідувач сектора авторського права Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України, Катерина Сопова – науковий співробітник Центру експертних досліджень Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України, Наталія Кісіль – начальник відділу досліджень об’єктів інтелектуальної власності та інформатизації Департаменту судової експертизи та експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності ДП «Інформаційні судові системи», Владислав Федоренко – директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін’юсту, Інна Совсун – віце-президент з публічного адміністрування Київської школи економіки, Ігор Стародубов – директор Департаменту судової експертизи та експертних досліджень у сфері інтелектуальної власності ДП «Інформаційні судові системи» та ін.
 
Михайло Винницький констатував, що сьогодні простежується тенденція закладення нових цінностей у старі існуючі інститути. Виникає питання, що робити у випадку прояву академічної недоброчесності у вищій школі? Відповідь проста – знайти правовий механізм переатестації. У внз повинна діяти внутрішня система забезпечення якості вищої освіти, внутрішня культура дотримання норм академічної доброчесності. «Публічний осуд – значно дієвіша й сильніша інституційна форма боротьби з плагіатом, аніж будь-які каральні форми чи суди. Кадрове очищення не може відбутися руками держави, а лише на рівні академічної громади навчального закладу». Ігор Скочиляс наголосив на тому, що сьогодні особливої гостроти набувають проблеми формування академічної етики та культури. На жаль інколи доводиться вдаватися до крайніх форм боротьби з плагіатом, таких як замовлення на проведення судових експертиз задля встановлення фактів використання запозичених текстів, ідей, думок. Одним із напрямів подолання академічної недоброчесності є «відміна ганебної практики присвоєння фаховості журналам». Необхідно у кожному виші затвердити Положення про запобігання плагіату, яке апріорі унеможливлює появу останнього, запроваджувати практику відрахувань студентів, які проявляють академічну недоброчесність, тобто «заохочувати внз вже і зараз будувати моделі академічної культури». Володимир Бугров: «Боротися із проявами академічної недоброчесності можна моральними заходами і частково юридичними запобіжниками. Революційний шлях тут неможливий. Починати формувати доброчесність необхідно з дитинства, школи, сім’ї. У програмах навчальних дисциплін потрібно ліквідувати репродуктивні завдання, які спонукають до проявів академічної недоброчесності». Ірина Єгорченко: «Використання в Україні досвіду антиплагіатної ініціативи Дисергейт показав, що із 57 робіт, які пройшли перевірку, лише у 7 не виявлено плагіату (текстових запозичень без належних посилань). Це – оголошення деградації вищої освіти. Озвучення цього факту є аспектом академічної доброчесності». Олена Орлюк акцентувала увагу на тому, що науковий плагіат в Україні – це ганебне явище, подолання якого уможливить процес розбудови академічної доброчесності. «Право інтелектуальної власності потрібно поважати, як і будь-яке інше. У нас є чим пишатися й не варто достеменно стверджувати, що науки в Україні немає». Анна Штефан наголосила, що з юридичної точки зору плагіат – це оприлюднення чужого твору під іменем не його автора. Однак, необхідно розмежовувати плагіат ідеї і плагіат форми. «Розвиток ідеї може відбуватися різними шляхами, тоді форма вираження твору буде різною. Методи боротьби з плагіатом існують, однак необхідно усвідомлювати, що це довготривалий процес. У цьому контексті вагомого значення набуває широка соціальна ініціатива, оскільки не у всіх сферах (медицина, математика) юрист в змозі самотужки виявити плагіат». Катерина Сопова: «Говорячи про методи виявлення плагіату, необхідно усвідомлювати, що факт його встановлення є виключно прерогативою суду. Важливо вибудувати механізм виявлення плагіату, який би чітко дозволив визначити у який спосіб відбулося використання одного твору у іншому, якщо такий факт мав місце. Для оцінки та висновку про наявність чи відсутність плагіату чітко визначеного граничного значення не існує». Інна Совсун: «Запозичена думка, як і запозичені гроші, тільки демонструє бідність того, хто позичає. Плагіат не може бути виправданим у жодному разі. Треба докласти максимум зусиль, щоб подолати плагіат. Ситуація критична: плагіат сьогодні – візитівка української науки. Він негативно впливає як на внутрішній розвиток системи вищої освіти в Україні, так і на її репутацію за кордоном. Є труднощі з отриманням бази для порівнянь через відсутність бази даних дисертацій і наукових статей. Саме тому виникла ідея створення «Національного репозитарію українських текстів», до якого б увійшли публікації науковців, а згодом й студентів. Безумовно він може спростити пошук схожих текстів, які підлягатимуть подальшій експертній оцінці. Репозитарій – необхідна, але не достатня умова боротьби з плагіатом, як однією з форм прояву академічної недоброчесності. Важливими також є зміна академічної культури, вдосконалення правової бази та наявність політичної волі». Наталія Кісіль: «Термінологічний апарат, який сьогодні використовується під час досудового розслідування та судового розгляду для встановлення фактів відтворення праць інших авторів у наукових творах, трактує плагіат як оприлюднення результатів інших авторів під чужим іменем. У царині наукового плагіату чітко простежуються такі тенденції: заміна назв текстів і прізвищ авторів із абсолютно запозиченим текстом, збільшення кількості справ про порушення авторських прав, створення робіт на основі компеляції, заміна прізвищ російських авторів, сфер дослідження, назв галузей українськими, недобросовісне відтворення праць інших авторів. З огляду на те, що встановлення факту плагіату потребує багато трудовитрат і часу, левова частка якого витрачається на створення таблиць зіставлення текстів, вкрай важливо створити програмні засоби для полегшення проведення експертизи, які повинні пройти відповідну сертифікацію». Ігор Стародубов наголосив на тому, що технічні засоби дійсно допомагають у виявлення плагіату та представив аудиторії результати використання програмного продукту «HPIDOL» для перевірки текстів на плагіат.
 
Загалом учасники круглого столу намагалися окреслити шляхи формування науково-методологічних основ утвердження академічної доброчесності та обґрунтувати ефективні механізми запобігання та протидії плагіату в наукових і навчальних роботах із використанням потенціалу судового та позасудового захисту авторських прав, методів і засобів судової експертизи в Україні, а також програмних продуктів, які дозволяють виявляти плагіат в наукових роботах.
 
За результатами круглого столу передбачено видання науково-методологічних матеріалів.
 
Від Тернопільського національного економічного університету участь у заході взяла доцент кафедри економічної теорії О. П. Шиманська.