ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

До кінця 1980-х рр. Тернопільський фінансово-економічний інститут досягнув вагомих успіхів, посідаючи за результатами роботи перші місця серед економічних вищих навчальних закладів України, за що неодноразово, зокрема у 1976, 1981, 1982 рр., нагороджувався грамотами Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти. Вирісши з відділення КІНГ, він розвинувся у великий престижний внз, який забезпечував Україну не лише спеціалістами з фінансово-банківської діяльності, обліку та аудиту, а й з економіки й управління виробництвом, міжнародних економічних відносин і менеджменту, маркетингу, економічної кібернетики. У зв’язку з цим з’явилася потреба змінити назву внз відповідно до його діяльності. Згідно з наказом міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР № 203 від 11 серпня 1989 р., ТФЕІ було перейменовано на Тернопільський інститут народного господарства (ТІНГ), який у процесі розвитку досяг нового якісного рівня.
 
Початок нового етапу розвитку нашого закладу збігся в часі з кардинальними змінами, які наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. відбувалися в СРСР. Завдяки політиці «перебудови», «гласності» люди долали стереотипи й догми, які формувалися десятиліттями, отримали право на об’єктивну інформацію, могли вільно висловлювати власні думки. Критично мислячі викладачі та студенти, усвідомлюючи абсурдність і приреченість тоталітарної системи, щораз частіше звертали погляди до національних глибин: історії, культури, мови, ставали активними поборниками національно-державного відродження України, демократизації інституту, дерусифікації всіх сфер його життя.
 
Ще 9 грудня 1988 р. ректор інституту професор О. А. Устенко, йдучи назустріч побажанням колективу, видав наказ № 174 «Про вивчення української мови», згідно з яким з 1 січня 1989 р. при кафедрі іноземних мов впроваджувався факультатив з вивчення української мови для студентів, викладачів та співробітників нашого закладу. Нового імпульсу відродженню рідної мови в ТІНГ надало прийняття у жовтні 1989 р. Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», згідно з яким проголошувався державний статус української мови.
 
Активним учасником процесу дерусифікації став інститутський осередок Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Його установчі збори відбулися 23 листопада 1989 р. з участю понад 70 викладачів, співробітників та студентів ТІНГ, а також представників обласної ради ТУМ О. М. Германа, О. М. Голяченка, І. П. Герети. Збори одноголосно прийняли ухвалу про створення осередку ТУМ ім. Т. Шевченка, який очолив енергійний та ініціативний доцент кафедри філософії А. Г. Камінський. Було обрано раду Товариства в складі 13 осіб. До неї, крім А. Г. Камінського, увійшли доценти В. П. Юріїв, В. В. Турів, Н. Р. Москаль, З. М. Матисякевич, Р. М. Матейко та ін. Кожний з них відповідав за один із напрямів національно-духовного відродження. Наприклад, доценти Р. М. Матейко та В. П. Юріїв отримали завдання домогтися введення в навчальні плани інституту курсів «Історія України» та «Історія української культури».
До реалізації цього завдання активно долучився студентський історико-етнографічний клуб «Спадщина», який діяв з кінця 1989 р. та впродовж 1990 р. під керівництвом викладача кафедри політичної історії В. Ф. Чайковського. При клубі функціонував лекторій з актуальних питань української минувшини. Перед його зацікавленими слухачами охоче виступали доценти Д. О. Вітко, З. М. Матисякевич, Р. М. Матейко, викладач М. В. Вербовий. До студентського клубу входило понад 30 юнаків та дівчат. Найбільш діяльними з них були студенти Ігор Благун, Руслан Боярський, Андрій Оленчик, які зібрали понад 1 тис. підписів своїх товаришів і викладачів з вимогою, адресованою адміністрації інституту, впровадити в навчальний процес вивчення курсу «Історія України».
Ще однією організацією, створеною в ТІНГ на хвилі національного відродження в лютому 1990 р., став осередок Народного руху України, який очолив завідувач кафедри економіки, обліку і контролю в невиробничій сфері, доц. В. Г. Дем’янишин. Осередок НРУ налічував близько 200 осіб.
 
Найбільш активними серед них були доценти кафедр обчислювальної техніки та програмування І. В. Бондар, статистики Є. І. Ткач, головний енергетик З. В. Бута та ін.
 
12 лютого 1990 р., відповідно до Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», постанови конференції трудового колективу ТІНГ від 28 грудня 1989 р. та на виконання наказу Мінвузу УРСР № 5 від 9 січня 1990 р., видано наказ ректора № 42 «Про впровадження Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», за яким викладання всіх дисциплін для студентів інституту з 1 вересня 1990 р. мало проводитися лише українською мовою. Також до 1 червня 1990 р. необхідно було здійснити перехід на ведення українською мовою діловодства, засідань усіх органів та організацій інституту, зборів, виховних заходів тощо.
 
В умовах гострої критики тодішньої системи згідно з наказом ректора № 59 від 11 березня 1990 р. було замінено назву кафедри (та відповідно дисципліни) історії КПРС на політичної історії та назву кафедри філософії і наукового комунізму на філософії і сучасного соціалізму. Справжнім виявом національного духу стало створення кафедри українознавства. Її появі передувала діяльність комісії з організаційно-методичних питань упровадження Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» у навчальний процес на чолі з М. О. Ковтонюком, сформованої при науково-методичній раді інституту згідно з наказом № 42 від 12 лютого 1990 р. Саме вона підготувала пропозиції вченій раді ТІНГ щодо впровадження у навчальний процес курсів «Історія України» й «Історія культури України» та створення відповідної кафедри.
 
31 жовтня 1990 р. вчена рада ТІНГ затвердила концепцію розвитку українознавства в інституті (протокол № 3), на основі якої 12 грудня 1990 р. ректор видав наказ № 262 «Про українознавчу роботу в інституті». Він передбачав, що з 1 вересня 1991 р. курс «Історія України» викладатиметься протягом року на I курсі всіх форм навчання, а курс «Українська мова для ділових людей» — для студентів I курсу денної форми.
 
Активну державницьку позицію відстоювало студентство ТІНГ, яке, об’єднавшись у Студентське братство на чолі з Олегом Войтовичем, вдавалося до різних політичних заходів, спрямованих на подальшу демократизацію суспільного життя. Найбільш вражаючою акцією була його участь у голодуванні студентів у Києві, яке тривало з 2 до 17 жовтня 1990 р. Головними вимогами голодуючих до Верховної Ради були: відмова від підписання нового союзного договору, відставка уряду, оголошення нових парламентських виборів на багатопартійній основі, заборона відбування військової служби громадянами України за її межами, націоналізація майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки.
 
У лютому 1991 р. молоді активісти національно-державного відродження за підтримки ректорату домоглися встановлення над головним корпусом ТІНГ українського прапора, який майорить і сьогодні.
 
Не дивно, що саме ТІНГ і його керівництво найчастіше були об’єктами критики з боку обласних компартійних лідерів. Так, 2 березня 1991 р. перший секретар тернопільського обкому компартії І. Д. Бойко на партійному пленумі звинувачував наш інститут за «спроби виведення партійних організацій комуністів за межі вузу». Однак діяльність КПУ, як і інших політичних партій, у ТІНГ було припинено з вересня 1991 р. згідно з наказом ректора № 174-к.
 
Зі здобуттям Україною незалежності, початком розбудови ринкової економіки наш заклад вступив у нову фазу розвитку. Перед ним відкрилися значно ширші можливості та свобода у навчальній, виховній, науковій і громадській діяльності.
 
Було взято курс на вдосконалення, розширення й оптимізацію мережі факультетів, кафедр, нових навчальних і науково-дослідних підрозділів. Передусім у Тернопільському інституті народного господарства відмовилися від викладання предметів, побудованих на ідеологічних засадах, на нових принципах перебудували фахові дисципліни, впровадили нові, що відповідали вимогам ринкового суспільства, — макроекономіку і мікроекономіку, менеджмент і маркетинг, економетрику і комп’ютерну техніку, збагативши навчальний процес досягненнями сучасних економічних знань.
 
Ще у 1988 р. було створено факультет зовнішньоекономічної діяльності, який отримав додаткові імпульси для розвитку з часу проголошення незалежності України. У радянські часи міжнародників готував лише Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Він комплектував щорічно одну навчальну групу економістів, випускники якої мали забезпечити кадрову потребу України, як члена ООН. Після розпаду СРСР суттєво розширилися права суб’єктів господарювання щодо ведення експортно-імпортних операцій та залучення іноземних інвестицій. Наш навчальний заклад розпочав підготовку міжнародників у рамках нової спеціальності «Економіка та управління виробництвом».
 
Не маючи офіційної ліцензії для підготовки міжнародників і співпрацюючи (насправді, конкуруючи) з головним на той час внз із спеціальності «Економіка та управління виробництвом» Московським інститутом управління імені Орджонікідзе, керівництво університету започаткувало систему співбесід з абітурієнтами іноземною мовою, що стало основою відбору здібної молоді, яку орієнтували на роботу з розвитку міжнародних економічних відносин. Очолював комісію Є. В. Савельєв, залучивши до роботи В. Дяченка, Л. Замригу, Ю. Фатеєву.
 
У навчальні плани спеціальності ввели обов’язкове вивчення двох іноземних мов і дисциплін з міжнародної економіки. По суті, робилася добра справа для України, але «це відбувалося певним чином нелегально, підпільно», — згадує Є. В. Савельєв. Пізніше, коли в Україні ввели спеціальність «Міжнародна економіка», наш навчальний заклад серед перших отримав ліцензію на підготовку таких фахівців. Одночасно проводили відбір кадрів і їх стимулювання для викладання фахових дисциплін англійською і німецькою мовами.
 
На початок 1991 р. в інституті працювали 349 викладачів, об’єднаних у 27 кафедр, понад 60% з яких мали вчені ступені і наукові звання, в т. ч. 22 доктори наук, професори. Вони готували спеціалістів за 7 спеціальностями (14 спеціалізаціями) на 9 факультетах: економічного і соціального планування, обліково-економічному, фінансово-економічному, кредитно-економічному, аграрно-економічному, зовнішньоекономічної діяльності, заочному, вечірньому, підвищення кваліфікації. Діяло підготовче відділення з денною та заочною формами навчання. Контингент студентів становив 7400 осіб.
 
Активно розвивався факультет підвищення кваліфікації (декан П. Г. Вашків). Протягом 1992–1993 н. р. він розпочав перепідготовку кадрів, прийнявши перших 17 спеціалістів з вищою неекономічною освітою. У наступному році було розпочато підготовку спеціалістів, які мають середню спеціальну і незакінчену вищу освіту, для здобуття вищої економічної освіти згідно з експериментом, який проводило Міністерство освіти України. Для забезпечення навчального процесу створено навчальну лабораторію комп’ютерної техніки. Розпочато будівництво нового корпусу.
 
У період функціонування ТІНГ продовжився процес створення в його структурі нових підрозділів. Зокрема, у 1992 р. з метою підготовки висококваліфікованих фахівців для інвестиційно-будівельного комплексу та згідно з пропозиціями корпорацій «Укрбуд» і «Украгропромбуд» було створено Вищий економічний коледж інвестицій, який очолив професор Богдан Миронович Литвин.
 
З 1990 р. наш навчальний заклад проводив підготовку фахівців за прямими договорами з підприємствами, організаціями, установами. У 1992–1993 н. р. відповідно до Закону України «Про освіту» було розпочато підготовку спеціалістів-бакалаврів.
 
Навчально-виховний процес в інституті здійснювався з використанням технічних засобів навчання та електронно-обчислювальної техніки, навчального телебачення, застосовувалися ділові ігри та виробничі ситуації. Щорічно видавалося близько 100 назв методичних рекомендацій з навчальних дисциплін. На базі інститутської бібліотеки було організовано методичний центр бібліотек вищих навчальних закладів міста, фонд якого становив 260 тис. книг.
 
Чимало зусиль для впровадження у навчальний процес комп’ютерної техніки, створення нових лабораторій і комп’ютерних класів докладав Юрій Максимович Карбовський, канд. техн. Наук (1966 р.), проф. (1990 р.), який перебував на посаді проректора з навчальної роботи (навчально-методична робота, інформатика та економічна інформація) з 1 вересня 1993 р. до 15 травня 1995 р.
 
До його компетенцій входило: комп’ютеризація інституту, навчання комп’ютерної грамотності викладачів, працівників інших установ, впровадження у навчальний процес випускових кафедр основ програмування та інформаційних технологій, особливо під час написання курсових і дипломних робіт. Під його керівництвом функціонувала Рада з комп’ютеризації навчального процесу. Ю. М. Карбовський був керівником науково-дослідних робіт із розробки програмного забезпечення для персональних комп’ютерів, президентом молодіжного клубу «Комп’ютер», особливо активно пропагував ідеї комп’ютеризації у засобах масової інформації.
 
Науковці ТІНГ розробляли пріоритетні плани підвищення ефективності розвитку народного господарства країни. Наприклад, у 1991 р. вони виконували госпдоговірні дослідження для 29 міністерств і відомств, у т. ч. для 21 міністерства і відомства України та 20 підприємств (організацій) Тернопільщини. У 1990 р. загальний обсяг коштів, виділених для наукових досліджень, становив 948,5 тис. крб., у т. ч. для народногосподарського комплексу України — 604,4 тис. крб., для Тернопільщини — 206, 2 тис. крб. Загалом упродовж 1987–1991 рр. проведено наукових досліджень на суму 4, 8 млн крб. Економічний ефект від їхнього упровадження у практику становив 8, 2 млн крб. Наукова новизна досліджень підтверджена 33 авторськими свідоцтвами. Вчені інституту видали, в т. ч. за кордоном, 1380 наукових праць, серед них 53 монографії, 3 підручники (за 1988–1990 рр.) і 83 брошури.
 
Із 22 докторів наук, професорів 14 здійснювали наукове керівництво дослідженнями з проблем економічного аналізу різних аспектів діяльності підприємств в умовах ринку, маркетингу, менеджменту, підприємництва; ефективності капіталовкладень, основних фондів у нову техніку і технологію, прогнозування НТП, інтенсифікації виробництва, управління матеріальними запасами; удосконалення госпрозрахунку та оренди на підприємствах; ефективного використання виробничого потенціалу на промислових підприємствах.
 
З 1989 р. у ТІНГ функціонував госпрозрахунковий науково-консультаційний пункт для надання науково-методичної та практичної допомоги підприємствам, організаціям і установам з питань організації госпрозрахунку, вдосконалення кредитно-фінансового механізму тощо. До 1991 р. було виконано обсяг робіт на суму 100 тис. крб.
 
Багато викладачів стали поєднувати наукову і навчальну роботу з бізнесом. Ректор, професор О. А. Устенко дотримувався ідеї, згідно з якою, хто вчить бізнесу, має сам займатися бізнесом. Знання фахівців внз стали потрібні бізнесу. У Тернополі практично жоден великий бізнес не відкривався без попередніх консультацій з науковцями університету. В О. А. Устенка щодня в приймальній можна було зустріти місцевих і немісцевих бізнесменів.
 
Навіть започатковуючи спільне підприємництво з іноземними партнерами, місцеві підприємці вважали за доцільне познайомити їх з університетом і порадитися з науковцями.
 
Важливим кроком у формуванні позитивного іміджу ТІНГ у науковому світі стало створення першої спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій — К 12.01.01. Вона була затверджена наказом ВАКу України № 104 від 10 червня 1993 р. і проводила захист дисертацій зі спеціальностей: 08.00.05 «Економіка, планування, організація управління народним господарством і його галузями»; 08.00.12 «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності (економічна галузь наук)».
 
Незважаючи на глобальні суспільні катаклізми, багатотисячний колектив Тернопільського інституту народного господарства гідно прийняв виклики часу, зайнявши чільне місце в економічному освітньому просторі незалежної України.