До 200-ї річниці з Дня народження Т.Г. Шевченка
Вірш студентки 2-го курсу факультету економіки та управління ТНЕУ Олександри Струмчинської
…І через плин палких своїх думок
Ти вічний наш пророк !
Для народу став батьком рідним,
А Україні сином гідним.
Хоча й випробувань було немало,
Бо доля гру свою веде.
Здавалося б, самотній, босий,
Як сирота – без батька й неньки,
Як пташеня – беззахисне, маленьке:
У небі зорі, під ногами роси.
Проте, як гірко й важко не було
Кобзар вмів бачити красу:
Він говорив сльозою уст своїх,
Він говорив піснями і віршами,
Та, що там очі, - серце вірне:
Він бачив небо чистим, мирним,
Але давно зневіритися б міг,
Бо ж розуміти його ніхто не вмів,
Хоч всі жили й живуть його словами.
А він тримав у зраненій руці
Гаряче серце, Серце України.
Тримав народ його , і сльози, і спів,
Тримав він й мову солов’їну.
Від слів його здригається земля,
Немов би, дихає його творінням.
Тож пам’ятаймо це ім’я,
Молімося як він за Україну!
Не забуваймо: ми одна сім’я,
Ми українці, ми одна родина!!!...